Войцеховський Володимир М’ячеславович

Почесний майстер спорту Радянського Союзу. Рекордсмен світу та Радянського Союзу і України. Найсильніший важкоатлет збірної Радянського Союзу перед Токійською Олімпіадою 1964 року. Неодноразовий рекордсмен України, срібний призер чемпіонату України.. Чемпіон Спартакіади Збройних Сил СРСР 1965 року. Бувший тренер СКА- Львів. Майор у відставці...

1960 рік. Поїзд прибув до станції Козятин десь біля полудня. Залізничний вокзал, наче бджоляний вулик, зустрів нас гулом і метушнею людей, що поспішають до своїх приватних справ. Нам нікуди було поспішати. Ми очікували команди своїх старших товаришів….Стати в стрій!...Шикуйсь…! Це були команди для шикування та подальшого руху до обласного пункту комплектування призовників на військову службу у Збройних Силах.. А дальше піший похід на пункт збору. Перше побачення з військовою казармою. Звичайні двоповерхові ліжка. Виставлені чергові із нас, призовників і життя по військовим правилам. Перше знайомство із військовими вимогами, з друзями по призову і нарешті з новим життям, котре з цього дня- 5 вересня 1969 року розтягнулося більше ніж на 25 років. після першої ночі на військовій службі ми, призовники із міста Вінниці познайомилися із своїми побратимами із Козятинщини.та її керманичем, кремезним юнаком Володимиром Войцеховським – важкоатлетом із Києва, призвіще та імя якого нікому ні про що не говорило…… То було наше перше знайомство призовників - спортсменів із Вінниці та земляків із Козятинщини. Доля розпорядилася так, що і спортивна команда призовників обласного центру і отой кремезний юнак із села Комсомольське (тепер Махнівка), Володя Войцеховський були в одній команді, що відправлялася до військового гарнізону міста Чернівців…. 
Так відбулося перше знайомство важкоатлета із Вінниці, працівника Агрегатного заводу Івана Лозовського з Володимиром Войцеховським. Наш колега, також призивник із Вінниці, майстер спорту Петро Король поїхав прямо на призовний пункт до Львова, де через п’ять днів вже приймав участь у чемпіонату Збройних Сил в складі збірної команди ПРИКВО з важкої атлетики. В подальшому- військова служба в різних військових частинах, а згодом і поновилися тренування у спортивному залі, де юнаки знову зустрілися зі штангою, але вже у складі команди Чернівецького військового гарнізону. Ми готувалися до змагань згідно військового календаря спортивних заходів. Потім був Львів. Збори спортсменів СКА-Львів Прикарпатського військового округу 

Важкоатлети Вінниччини у Львові Іван Лозовський (праворуч) та Володимир Войцеховський – 1961 рік. 

Йшли роки, котрі вміщували в себе військову службу у спортивному підрозділі та у рідних військових частинах. Того часу ми обидва відмовилися від можливості продовжити службу у військових училищах і стати офіцерами Збройних Сил. Нами тоді керувало одне бажання – стати майстром спорту з улюбленого виду – важкої атлетики. Ми стали майстрами спорту, а наші товариші по військових частинах стали офіцерами. В подальшому ми зустрічалися з ними у військових частинах, але ми були як спортивна еліта округу зі своїми показовими виступами, а наші колеги вже носили військові пагони лейтенанта. Строкова служба підходила до завершення, а іспитом нашої служби став чемпіонат Збройних Сил бувшого Радянського Союзу, що проходив у місті Львові з 16 по 20 листопада1963 року… 
Тренерською радою Прикарпатців було домовлено, що зранку, разом із спортсменами найлегшої вагової категорії Володимир прийме участь у змаганнях поза конкурсом на побиття світового рекорду у ривку серед атлетів середньої вагової категорії (вага спортсменів не перевищувала 82,5 кг). Ми, спортсмени команди Петро Король, Іван Ігнатов і я були простими глядачами цієї події. Володимир разом із тренером Миколою Комешовим проводив розминку у залі до свого виступу. На поміст виходили самі легші важкоатлети вагою до 52 кг і вже завершували свої виступи, а за кулісами йшло зважування спортсмена Войцеховського з виступом на побиття світового рекорду. До речі, згідно з вимогою правил змагань того спортсмен і штанга зважувалася двічі – до початку змагань і після вдалого виступу спортсмена. Так було і цього разу. Вага Володимира до початку змагань була 82,4 кг, а вага рекордної штанги 147, 5кг – це новий світовий рекорд у ривку для спортсменів середньої вагової категорії, який на 0,5 кг вище фіна Яакоо Кайлаярві. Глядачі оплексами зустріли цю новину і чекали на диво, яке міг створити наш земляк Володимир Войцеховський. Всього один підхід дали нашому спортсмену на встановлення рекорду світу... Суддівська трійка у складі суддів міжнародних категорій та журі змагань зайняли свої місця. Суддя інформатор робить об’яву – На поміст для встановлення нового світового рекорду запрошується армієць зі Львова, майстер спорту Володимир Войцеховський. Через мить на квадратному чотириметровому настилі з’являється невисокий на зріст, кремезний юнак. М’язи наче спеціально виграють на тілі спортсмена. Зала замерла. Тиша неймовірна. Спортсмен робить нахил над штангою, обхвачує сильними мозолистими пальцями металевий гриф штанги, прогнувши спину і розпочинає випрамляти ноги разом з тим і піднімати важку штангу…. Мить і штанга вагою майже півтора центнера на прямих руках спортсмена завмерла над головою. Що тоді було в залі, то важко передати. Атлет мабуть сам не повірив тому що відбулося. Він завмер під штангою в очікуванні команди – Опустити!. Судді, щоб зафіксувати новий світовий рекорд запрошують спортсмена на вагу для повторного зважування. Суддя рухаючи гирку по штативу все не міг заспокоїтися в правильності ваги. «..Та що таке! Та не може бути…!» Вага спортсмена зафіксована - 82 кг 550 гр, що на 50 грамів перевищує норму вагової категорії. - Рекорд не зараховується, .робить об’яву секретар змагань. Зал тоді зірвало. Шум! Крики! Свист…! Але судді були стриманими і жорстокими. Рекорд світу встояв, але наш спортсмен зумів надати залу і всім прихильникам важкої атлетики стільки адреналіну, що мабуть його хватило на всі дні змагань. Так наш «рекордсмен світу» не зумів втримати це високе звання із-за 50 грамів лишньої особистої ваги. Вечором Володимир все ж тики порадував своїх вболівальників – підкоривши вагу у ривку штанги 143,5 кг, що на 500 грамів перевищувало всесоюзний рекорд олімпійського чемпіона Рудольфа Плюкфельдера. Потім Володимир ще тричі перевищував свої рекорди, але дібратися до свого світового рекорду, який по вині самого спортсмена не був зарахований, він так більше і не зумів до нього наблизитися. Зараз наш ветеран проживає у рідному Комсомольську (нині Махнівка), але коли наша зустріч через чверть століття все ж таки відбулася, то він тільки запитав « – А чого ви приїхали?» Мабуть одразу і не впізнав нас, старих друзів по «залізній грі» - Віктора Войцехівського і Івана Лозовського. Зустріч через півстоліття побратими по «Залізній грі»– зліва праворуч: майстри спорту (бувший директор спвртзаводу Віктор Войцехівський, майор у відставці Володимир Войцеховський і підполковник у відставці Іван Лозовський.

Комсомольськ (Махнівка). 2016 рік). 

А потім були спогади, спогади, спогади… Була справжня задушевна розмова друзів які не бачилися більше чверті століття, але своїми помислами залишаються у своєму улюбленому виді спорту, який дарував їм не одну миттєвість радісного життя Ось один із фрагментів спортивних досягнень армійців Вінниччини у складі збірної команди Прикарпатського військового округу – СКА-Львів. 

Команда важкоатлетів ПРИКВо тоді складалася на 90 % із Вінницьких штангістів 

Тренер команди, ЗТ СРСР Микола Дмитрович Комешов (верхній ряд зліва, вінничани: Олексій Пестушко, Микола Ященок, Володимир Пономаренко, сидять: зліва – Володимир Войцеховський, Іван Лозовський, Владислав Крищишин (Львів) і Анатолій Майданюк Вінниця). Шість вінничан і один львів’янин. Оце була команда. Ми тоді вперше були чемпіонами Спартакіади Збройних Сил Радянського Союзу. 

Ященок Микола Федорович. Почесний майстер спорту Радянського Союзу. Рекордсмен і чемпіон Радянського Союзу і Украни. Чемпіон Спартакіади Збройних Сил СРСР 1965 року. Бувший тренер СКА-Одеса. Майор у відставці. 

Зустріч через 50 років. Почесні майстри спорту СРСР - зліва Іван Лозовський і Микола Ященок (Одеса) 

Ященок Микола Федорович (16.04.1942), Кізляр (Дагестанська Автономна республіка). Львів, ЗС СКА–Львів, ЗС СКА–Одеса. Почесний майстер спорту СРСР. Рекордсмен УРСР у ваговій категорії 102,5 кг: у ривку 147,5 кг і 150 кг (1968); у сумі триборства 472,5 кг і 
475 кг (1964); у ваговій категорії 110 кг встановив рекорди УРСР у жимі двома руками 177,5 кг і 182,5 кг (1969). Чемпіон УРСР (1964). Срібний призер чемпіонату СРСР (1964, м. Київ), (1967, Москва). Багаторазовий чемпіон і призер Збройних сил СРСР. 
Тренер М.Д. Комешов. 

Люди старшого покоління пам'ятають ці прізвища – Петро Король, Микола Ященок, Анатолій Майданюк, Володимир Пономаренко, Іван Лозовський, Віктор Войцехівський. Анатолій Житецький, Віктор Кадулін, Віктор Вікторов, Валерій Поліщук, Сергій Дідик, Володимитр Краснобаєв і багато інших важкоатлетів минулого, котрі творили важку атлетику не тільки на Поділлі, але й далеко за межами нашої держави. 

Володимир Краснобаєв  МСМК Володимир Краснобаєв, ПМС Іван Лозовський, МСМК Сергій Дідик 

ПМС Микола Ященок ПМС Анатолій Житецький ЗМС Петро Король 

Вони пишаються своїми земляками, які пропогандували і творили важку атлетику 60-70 років минулого століття. При зустрічах з ним отримують приємні настанови і повчання. Приємні й щирі українські обличчя, трохи примружені очі і лагідна посмішка залишаються у пам'яті на все життя. І хоч наше життя стало таким бідним на зустрічі – не втрачаємо надії... 

Іван Лозовський – почесний майстер спорту